ГлавнаяУкраинаЭксклюзивДмитро МАЛЬЦЕВ: «Формат гри 8х8 — найближчий до великого футболу»

Дмитро МАЛЬЦЕВ: «Формат гри 8х8 — найближчий до великого футболу»

Голова Київської асоціації футболу — про ідею створення гри 8х8, сьогоденні проблеми аматорського футболу та відомих гравців, яких можна зустріти у любительських турнірах

Ідея гри 8х8

— Дмитре, для початку, розкажіть про саму Київську асоціацію футболу? Коли вона, власне, виникла?

— Наша асоціація була створена на початку 2010 року, і ми, в принципі, із самого початку займались вуличним футболом. Проводили турніри, намагалися вести статистику, одне слово — робили все власними силами та руками. Іноді доводилось самим і матчі судити (усміхається). Згодом ми спробували вже вийти на новий рівень — домовлялись із Федерацією про арбітра, організували присутність медика на матчах, адже чудово розуміли, що футбол — дуже травмонебезпечний вид спорту. Поступово почали залучати вже і фотокореспондента, з’явився журналіст, який займається звітами, оператор… Плюс до всього, 2012 року ми запустили сайт www.kievfootball.org, який повноцінно почав працювати саме на чемпіонат.

До слова, починали ми грати 5х5, і наш перший турнір складав саме таку кількість гравців на полі. Згодом вже виникла ідея проводити змагання у форматі 8х8 футболістів.

До речі, чому саме 8х8?

— Ми подумали, що турнірів 5х5 у місті доволі багато, починаючи навіть із Федерації футзалу… Формат 8х8 — він, із одного боку, і ближчий до великого футболу (ті ж правила, м’яч теж 5-го розміру), але, в той же час, і простіше зібрати людей, і навіть легше грати матчі в плані тактики. Все ж таки, грати 11х11 без тренера дуже важко, не кажучи вже про більші розміри поля. Тому, саме як аматорський турнір, формат 8х8 є найоптимальнішим. Багато залежить від площадки, на якій проводяться змагання. Ми, до слова, починали грати на стадіонах із витоптаним газоном — це були справжні городи. Із плином часу ми почали орендувати поля вже зі штучним газоном. Звісно, що і самим гравцям було куди приємніше грати за таких умов, що, у свою чергу, позитивно відобразилось і на популяризації турніру. Ми починали проводити змагання із восьми команд, а зараз їх вже більше тридцяти!

На даний момент ми співпрацюємо із Федерацією футболу міста Києва, Федерацією футзалу Києва, Київською асоціацією пляжного футболу. Усі допомагають, чим можуть, за що їм особлива подяка.

— Саме з приводу фінансування вас і хотів запитати. Зрозуміло, що у нинішній ситуації в країні навіть у клубів прем’єр-ліги є із цим проблеми. Тим не менш, як у вас із цим справи?

— Скажу відверто, у нас також у цьому плані справи залишають бажати кращого. Наведу вам простий приклад: наш клуб-організатор купляв для себе форму за свої кошти, гравці самі «скидаються» на оренду поля. Тобто, повна самоорганізація. І, повірте, у більшості команд такі ж справи. Простіше кажучи, вмовити людину вкладати кошти в аматорський футбол дуже складно, якщо він, звичайно, не палкий поціновувач цього або сам бере участь у змаганнях. Якщо ми говоримо загалом про Асоціацію, то це велика рекламна площа для спонсора, але, що стосується якоїсь окремої команди, яка десь лише іноді з’являється, це вже зовсім інше… тяжкувато. Власне, і самим федераціям зараз нелегко.

Лугачов, Пічкур, Омоко

— Ви згадали про велику кількість учасників. Чи є серед футболістів і професіонали, які свого часу грали, приміром, за першу чи другу ліги чемпіонату України?

— Так, такі випадки траплялись. Але одразу зазначу, що, згідно з регламентом змагань, професіоналам виступати в аматорському турнірі не можна, хіба що вони вже закінчили професійну кар’єру або в них тимчасово немає чинного контракту з клубом. Серед тих, кого можу одразу пригадати: Єгор Лугачов (нині виступає за «Гірник-Спорт». — В. Б.), Євген Пічкур, Харрісон Омоко… Власне, відомих кадрів у нас вистачало.

— Повертаючись до теми полів. Наразі ви, якщо не помиляюся, проводите свої матчі на полі ДЮСШ № 15?

— Так, це наше основне поле. Принагідно хотів би подякувати директору Руслану Михайловичу Канавському, який пішов нам назустріч. В чому суть: ми довго шукали, де саме проводити свої матчі, адже було дійсно тяжко знайти одразу дуже багато часу — одна гра триває годину і десять хвилин. Але якщо ми беремо одночасно всі ліги — вища, перша, друга, то за вихідні нам потрібно провести мінімум п’ятнадцять матчів. Самі розумієте, скільки це займає часу… Тому, логічно, що коли ми шукали собі поле, багато хто не хотів давати нам таку кількість часу. Ось чому ми, власне, дуже вдячні Руслану Михайловичу за сприяння. До слова, наша співпраця вже триває третій рік, і, сподіваюся, ще триватиме якомога довше.

Тим не менше, вам хотілося, щоби були ще інші варіанти?

— Це як мінімум, а як максимум — хочеться мати своє власне поле. Це ідеал, переконаний, для будь-якої команди. Ти ні від кого не залежиш, і це відкриває нові можливості. Знову ж таки, простий приклад — легше навіть буде створити календар змагань, а не чекати, поки десь там звільниться поле.

— Але ми знову повертаємося до питання фінансів…

— Згоден, що для цього має бути спонсор або інвестор. Ми свого часу звертались у державні органи (Управління молоді та спорту, Управління освіти), і вони готові співпрацювати, але питання фінансування… Скажу більше, на даний момент у нашої Асоціації спонсора як такого і немає. Ми маємо технічних партнерів, які допомагають із формою, і маємо інформаційного партнера — «Український футбол» (усміхається). Ось і все.

Футболісти із авторинку

Оскільки майже усі витрати лягають на самих футболістів, їм пот­рібно десь заробляти гроші, адже сам футбол — це лише хобі. Власне, де переважно працюють гравці у вільний від змагань час?

— О, тут дуже багато варіантів. Починаючи від студентів і закінчуючи тими, хто разом працює на базарі. Наприклад, команда «Перова 19» — це адреса авторинку, де працюють гравці. До речі, вони справжні молодці, адже вони одними із перших до нас заявились і вже досить давно виступають. Крім них, також грають і лікарі, і юристи, вчителі, військові. Одне слово — всі, хто любить футбол. Також хотів би окремо зазначити, що ми трохи обмежили віковий ценз, піднявши нижню планку. Тобто вік, як записано в нашому рег­ламенті, від 16 років і поки можеш бігати (усміхається).

— Щодо тренерів. Чи є такі команди, які беруть участь у змаганнях під керівництвом наставників?

— Так, такі клуби є, але їх небагато. Тут усе доволі просто — якщо команда ставить якісь завдання перед собою, то їй варто замислюватися щодо правильної організації і підходу до тренувань. Хоча, правду кажучи, для більшості це відпочинок.

— Якщо говорити в цілому, які плани на майбутнє у вашої організації?

— Щодо амбіційних планів, то це, мабуть, побудова власного поля, бази. Переконаний, це пішло би на користь не лише нашій організації, а й усьому Києву, адже з полями у столиці як було тяжко, так і є. Якщо дивитися глобально, то одна з цілей — вихід на загальноукраїнський рівень змагань. Чемпіо­нату України 8х8 немає, а є лише представники по деяких областях, які грають між собою. Думаю, якби ми це зуміли організувати з кимось у загальних масштабах, це було б цікаво для усіх поціновувачів футболу по всій Україні.

Володимир БОБИР.

Patrick-Україна

 

Подписка электронной версии газеты

ИТОГОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КОМАНД