Олег ПЕРВУШКІН: «Аматорський футбол — це стан душі»
252 
Для початку — довідка. Всеукраїнська футбольна Асоціація студентів (ВФАС) була створена 2000 року. 2001 року Міністерство юстиції України зареєструвало статут організації, після чого 15 грудня цього ж року ВФАС була прийнята до колективних членів ФФУ на черговому п’ятому конгресі. 2004 року ВФАС виступила одним із засновників Європейської студентської федерації футболу (ЄСФФ).
2005 року Всеукраїнська футбольна асоціація студентів провела установчу конференцію студентської футбольної ліги України (СФЛУ). Студентська футбольна ліга України — абсолютно новий рівень організації та системи проведення Всеукраїнського чемпіонату з великого футболу серед ВНЗ. Із сезону 2006/07 р р. у футболі та з сезону-2010/11 у футзалі розпочала діяльність студентська ліга України. Починаючи з 2001 року, Асоціація організовує та проводить Всеукраїнські змагання серед студентів із футболу та футзалу, з 2003 року — міжнародні турніри з пляжного футболу, з 2010 року — жіночі турніри. За час свого існування Всеукраїнська футбольна асоціація студентів провела 14 чемпіонатів України серед ВНЗ із футболу та футзалу, 6 міжнародних турнірів із пляжного футболу, а також 3 міжнародні турніри з футзалу серед жінок. Один раз на рік команда-переможець і призер Всеукраїнського чемпіонату з великого футболу, починаючи з 2005 року, презентують нашу країну на чемпіонатах Європи. Один раз на два роки збірні команди ВФАС беруть участь у всесвітніх Універсіадах.
Про основні завдання
— Олеже Аркадійовичу, про Всеукраїнську футбольну асоціацію студентів уже відомо давно. Скажіть, а які завдання стоять на порядку денному перед вашою організацією?
— Власне, найголовніше не тільки зараз, а й завжди — це пропаганда та популяризація студентського футболу в нашій країні. Це також організація й проведення різноманітних турнірів в Україні. Звичайно, провідною метою є й участь наших команд на міжнародних змаганнях. Для цього й проводяться змагання в країні, щоби визначити найсильніших спортсменів, які будуть гідно представляти нашу державу на міжнародній арені. Це наші, я би сказав, головні цілі й завдання.
Якщо говорити безпосередньо про внутрішні справи, то метою нашого органу є організація всього футболу у студентському середовищі, починаючи з найнижчого рівня й закінчуючи найвищим. Оскільки ми є не студентською лігою, а асоціацією, ми повинні відповідати за весь футбол. Зараз це не лише чоловічий футбол, це і жіночий, і пляжний, і футзал серед студентів — як чоловіків, так і жінок. Ось, власне, цим ми й займаємось.
— Чи можна вже сказати, що футбол як явище з кожним роком у нашій країні стає популярнішим?
— Щиро кажучи, так було до 2013 року. Усе рухалося саме у цей бік. Але згодом, у зв’язку з усім відомими подіями, по футболу дуже сильно вдарили різноманітні проблеми. Це стосується не тільки політичної, а й соціальної, економічної сфер. Для нас це велика проблема. Для прикладу: раніше в змаганнях студентської ліги України могло брати участь 50 команд (футбол, футзал), то нині їх 11 у футболі, й не відомо, скільки їх буде у футзалі, чемпіонат якого має розпочатися пізніше. У попередній рік катастрофічними темпами зменшувалася кількість команд як у футболі, так і у футзалі. У футболі чемпіонат завершило 10 команд, а у футзалі ще менше — 9. І це для такої держави, як Україна…
— Якщо маємо у професійному футболі величезні проблеми, то що вже говорити про аматорський рівень…
— Зізнаюсь, я прихильник того, що аматорський футбол — це стан душі. Якщо любите футбол, скільки би грошей із вас не взяли, ви все одно приходитимете щонеділі на майданчик і будете зі своїми друзями грати. Ви будете отримувати задоволення. До чого веду? Якщо професійний футбол грає за гроші, то в аматорському футболі грають для власного задоволення, за покликом душі. Одне слово, люди себе просто не мислять без футболу. Вони його щиро люблять. Звичайно, що в когось є й якісь амбітні плани — хтось хоче повернутись у великий футбол через нашу лігу. Це, до речі, цілком правильно, адже в нас дуже високий рівень.
Пердута, Годований, Мединський
— Можете пригадати зараз прізвища тих, кому це вдалось?
— Власне, заради цього й завдяки цьому ми й існуємо. Із 2006 року ми створили лігу, й уже після першого року це дало свої результати. Ми стали переможцями Всесвітньої універсіади в Таїланді. Загалом, є багато хлопців, які після студентського футболу потрапили до професійних команд — першої, другої ліг. Прем’єр-ліги також. Наприклад, це Ігор Пердута, який нині виступає у складі полтавської «Ворскли». А починав він свій шлях у тернопільському педагогічному університеті, граючи у студентській лізі. До слова, студентська ліга — це такий же чемпіонат, як і у великому футболі. Він стартує восени й закінчується в травні. Переможці підгруп грають фінальні стадії, в яких визначається чемпіон країни. Переможець вирушає на чемпіонат Європи серед студентів. Зрозуміло, що найкращі футболісти потрапляють до збірної України серед студентів, яка, у свою чергу, виступає на Всесвітній універсіаді.
— А як щодо футзалу?
— Наші футболісти тричі ставали чемпіонами світу серед студентів. Хлопці з Дніпропетровської фінансової академії ставали чемпіонами Європи. До слова, команда тернопільського педагогічного університету ставала чемпіоном Європи у великому футболі.
На сьогодні не можна сказати, що в нас настав спад, просто інші країни також почали до цього ставитися значно серйозніше. Зараз конкуренція зросла дуже сильно.
ШАНС ДЛЯ МОЛОДІ
— Цими прикладами ви переконали, що студентський футбол — чудовий шанс для наших хлопців заявити про себе й на міжнародній арені, щоб їх побачили й запросили виступати в провідних країнах Європи.
— Звичайно. Таких прикладів вистачає. Наприклад, Ігор Темерівський — із чернівецької команди, який грав у другій лізі чемпіонату Польщі. Інший приклад — із нами на Універсіаду не зміг поїхати наш гравець, який виступає в другій лізі Німеччини — Черченко, оскільки був заграний за клуб. Повірте, таких прикладів вистачає.
Серед відомих імен, які зараз виступають на високому рівні, — Роман Годований, який нині грає за луцьку «Волинь», Ігор Мединський, який виступає у «Черкаському Дніпрі». Це також вихованці тернопільського університету. Інший футболіст — гравець нинішнього «Чорноморця» Олег Данченко, який свого часу грав у студентській лізі за «КПУ-Спартак». Таких прикладів можна навести чимало. Потрібно лише цьому приділяти увагу, зокрема, це стосується обласних федерацій.
До речі, в нас є одна концепція — створення футбольно-студентського клубу. У країні є багато клубів, зокрема, в першій лізі — 16 клубів, у другій — 14. У кожному місті є ВНЗ. Чому не можна зробити в кожному місті свою студентську команду? Вони би грали в нашій лізі, отримували б ігрову практику, мали би шанс проявити себе тут, а вже за якийсь час грали би за команду свого міста. Цих футболістів приймають до університету, вони мешкають у гуртожитку, харчуються в університеті. Футбольний клуб, із свого боку, надає футболістів, забезпечує їх формою, кваліфікованими тренерами, переїздами на матчі. Але цим усім потрібно займатися! Можна дуже просто знайти спільну мову для співпраці. І виграє від цього лише футбол. Керівники клубів мають розуміти, що якщо хлопчина у 17 років іще не може потрапити до основного складу, то тут він може набути необхідних фізичних кондицій, мати ігрову практику, згодом він зможе скласти конкуренцію провідним футболістам. Що важливо — за нього не потрібно буде платити якихось неймовірних грошей. Це буде свій футболіст. Я вже не кажу про те, що й батьки цього гравця будуть спокійними за його долю. Саме заради такої справи ми свого часу й розпочинали нашу діяльність п’ятнадцять років тому.
— Маючи такий досвід, як президент Асоціації, про що мрієте зараз найбільше?
— Найбільша моя мрія мати в кожному нашому дворі невеличкий футбольний стадіон. Аби в кожному районі були справжні футбольні поля, як у провідних країнах Європи. Хочеться, щоби кожна школа мала власний стадіон, свій спорткомплекс. Аби в кожному університеті була своя команда, як заведено у США. Одне слово, щоби це було справжнє життя. А не так, як зараз — уся молодь по вуха занурена в комп’ютери, від яких їх не можна відтягнути. А потім у людей, яким усього по 20 років, чомусь інфаркти.
Найголовніше, щоби це розуміли наші керівники, що це потрібно для нашої держави, для того, щоби виховувати здорове покоління наших громадян. Упевнений, тоді буде успіх на всіх рівнях. Тоді ми будемо грати на рівних із провідними футбольними країнами світу.
Володимир БОБИР.