«Мудрець», який змінив футбольний світ

Переглядів 172
UkrFootball.ua UkrFootball.ua
0 голосів
«УФ» ушановує пам’ять великого «Ентренадора», геніального тактика та просто харизматичної людини — луїса арагонеса

Футбольний світ шокувала трагічна звістка — на 76-му році життя спочив один із символів іспанського футболу та гри мільйонів узагалі — Луїс Арагонес. Віддаючи пошану незрівнянному наставникові, «УФ» розповідає про геніальну людину та тренера, який свого часу змінив уявлення мільйонів уболівальників про найпопулярнішу гру на планеті.

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Свій тернистий шлях у футболі Арагонес почав долати з малих літ. Народившись у Мадриді в районі Орталеса (звідси й пішло його прізвисько «Мудрець із Орталеси»), Луїс із юних років, ще учнем колед­жу, почав захоплюватися грою мільйонів. Професійну ж кар’єру футболіста Арагонес розпочав у 19 років, виступаючи за першу команду «Хетафе». Талант молодого нападника зразу ж привернув увагу іменитіших клубів, серед яких був і мадридський «Реал». Однак проявити себе у складі «вершкових» нашому герою так і не вдалося, більше того — він так і не відіграв жодного поєдинку за першу команду Мадрида, вирушивши в оренду в інші клуби Іспанії — «Рекреативо», «Еркулес»…

1961 року Арагонес нарешті вирвався з-під «королівської влади» та підписав повноцінний контракт із «Бетисом», за який виступав вже набагато продуктивніше — 33 голи у 86 поєдинках.

Вінцем його кар’єри гравця став інший клуб Мадрида, який заполонив його серце назавжди — «Атлетико». Уже в першому сезоні (1964) у складі «матрацників» він одразу взяв на себе роль лідера, ставши «мозком» усіх атак столичної команди. У дебютному сезоні за мадридців він одразу здобув свій перший трофей — Кубок Іспанії, а ще за рік приміряв і золоті медалі національного чемпіонату. У наступних роках атакувальну лінію команди вже неможливо було уявити без Арагонеса. Зрештою, він продовжував збирати трофеї зі своїм клубом на внутрішній арені, отримавши навіть особисту нагороду — приз «Піччічі» — найкращого бомбардира першості у сезоні-1969/1970.

Завершив професійну кар’єру форвард у «Атлетико» на дещо мінорній ноті — після програного фіналу Кубка європейських чемпіо­нів «Баварії» 1974 року. До слова, це був єдиний фінал у історії Ліги чемпіонів, який перегравався. Справа в тому, що, ведучи в рахунку 1:0, у додатковий час першого матчу, завдяки чудово виконаному штрафному Луїса Арагонеса, мюнхенці за кілька секунд до завершення екстра-тайму все ж змогли зрівняти цифри на табло — відзначився Шварценбек. У повторному матчі «Баварія» розгромила свого грізного опонента — 4:0, здобувши тим самим уперше у своїй історії Кубок європейських чемпіонів. Того ж року, отримавши пропозицію від керівництва «Атлетико» очолити команду, Арагонес вирішив, що йому час зайнятися тренерською справою…

НЕПРИКАЯНИЙ МАнДРІВНИК

Очоливши «матрацників», «муд­рець» у першому ж сезоні здобув Міжконтинентальний кубок (тоді «Баварія» відмовилася брати участь у цьому турнірі), а ще за два роки й Королівський кубок. Упродовж кількох наступних сезонів Арагонес то залишав, то знову повертався до рідної для себе команди, адже його завжди турбувала доля клубу із «червоно-білої» частину Мадрида… Надалі були не досить успішні періоди в його кар’єрі — невтішні результати із «Бетисом» і чергове повернення до «Атлетико» у сезоні-1982/1983, з яким він тепер виграв Кубок і Суперкубок Іспанії (вперше в історії).

Сезон 1985/1986 року був особ­ливо пам’ятним для українського вболівальника, адже саме на його фініші — у фіналі Кубка володарів кубків — зустрілися київське «Динамо» та мадридський «Атлетико». Очне протистояння двох футбольних геніїв — Лобановського та Арагонеса — завершилося гросмейстерською вікторією Валерія Васильовича. За 20 років після тріумфальної перемоги українського клубу сеньйор Арагонес в одному із інтерв’ю скаже: «Мої хлопці поступилися великому клубові», визнавши заслужену перемогу команди Лобановського.

Після того сезону «мудрець» знову почав «подорожувати» Іспанією, очолюючи «Барселону» та «Еспань­ол». Під час свого каталонського вояжу Арагонесу вдалося виграти Кубок Іспанії із «синьо-гранатовими». Проте невдовзі, 1991 року, він учергове повернувся додому — в «Атлетико», з яким здобув уже третій Кубок Короля. Здавалося, що після цього він залишиться біля керма «матрацників» надовго, проте — ні. За наступні кілька сезонів сеньйор Луїс устиг потренувати досить пристойну кількість клубів — «Севілья», «Валенсія», «Бетис», «Ов’єдо»… Постає питання: чому так часто він змінював клуби? Мабуть тому, що ніде не почувався так затишно, як вдома. Звідси й такі нестабільні результати, через які потрібно було змінювати команду.

Однак початок 2000-х років став справжнім проривом для іспанського фахівця. Очоливши скромну «Мальорку», Арагонес привів остров’ян до бронзових нагород за результатами сезону, що стало абсолютною сенсацією навіть для найзатятіших місцевих уболівальників, які не тямили себе від щастя. Напевне, багато хто з інших тренерів чекав би на пропозицію від провідного клубу країни чи залишився будувати команду далі. Проте не Арагонес. Що він робить? «Мудрець» залишає клуб і вирушає на порятунок до свого рідного «Атлетико» — у сегунду, де на той момент буксували «матрацники». Із першої спроби він повертає свою команду до еліти іспанського футболу та залишається з нею ще на один сезон. Неймовірно! Проте це ще не все — за рік, у сезоні-2003/2004 Арагонес знову повертається до тієї ж «Мальорки». Але не надовго, адже попереду був найвеличніший період його тренерської кар’єри — виклик до національної збірної Іспанії.

РУЙНІВНИК МІФІВ

Піренейська збірна вже давно не знала смаку перемог на міжнародних турнірах. Це питання постало ще болючіше особливо після невдалого виступу «червоної фурії» на Євро-2004. Саме тоді місцева федерація футболу вирішила запросити на пост тренера Арагонеса. І тут слід наголосити на особистих якостях «ентренадора», адже, маючи непоступливий характер та прищеплюючи сувору дисципліну, він ніколи не панькався із зірками. Говорив те, що про них думав, прямо їм у вічі й не мав жодних сумнівів тоді, коли не включав когось із лідерів до числа збірної. Саме він розпочав робити акцент на техніку та індивідуальні можливості гравців, приправляючи це все бездоганною комбінаційною грою. Навіть неозброєним оком було видно, що збірна Іспанії змінюється, її гра стає вишуканішою та динамічнішою.

Як приклад своїх геніальних тренерських рішень, Арагонес не бере на європейську першість 2008 року незмінного лідера — Рауля. Поки вся футбольна громадськість перебуває в повному нерозумінні, сеньйор Луїс спокійно запевняє, що сил Торреса та Вільї вистачить для того, щоби досягти поставленої мети. І має слушність. У своїй групі «червона фурія» виграє всі три матчі та проходить до плей-оф, а головними бомбардирами є ця солодка пароч­ка. Надалі іспанці переграють у серії післяматчевих пенальті Італію, а в півфіналі громлять збірну Росії — 3:0. Од гри піренейців просто неможливо відірватися, настільки вона є видовищною та ефективною. У фіналі Іспанія мінімально обіграла Німеччину, а єдиний м’яч забив… хто? Правильно — Торрес, на якого із самого початку головний тренер і робив ставку. Про зіркового Рауля вже ніхто й не згадував, адже тоді Іспанія занурилась у суцільне свято! Луіс Арагонес привів іспанську збірну до тріумфу вперше за 44 роки (!). Його подальший вояж до турецького «Фенербахче» мав, скоріше, символічний характер, адже він уже виконав свою головну футбольну місію — поклав початок великої ери домінування Іспанії у світовому футболі!

Спочивайте з миром, сеньйоре Арагонес!

ПРО АРАГОНЕСА ГОВОРЯТЬ

Фабіо Капелло: «Автором останньої за часом футбольної революції є саме Луїс Арагонес».

Хосеп Гвардіола: «Луїс був не просто великим, він був найвеличнішим. Як шкода, що ми втратили його. Він був генієм, якого ми всі любили».

Гаррі Лінекер: «Мав щастя тренуватися в «Барсі» під керівництвом Арагонеса. Це була людина із чудовим характером, великий лідер. Сумно, що його більше немає».

ДОСЯГНЕННЯ АРАГОНЕСА

Як гравець:

Чемпіон Іспанії: 1966, 1970, 1973.

Володар Кубка Іспанії: 1965, 1972.

Найкращий бомбардир чемпіонату Іспанії: 1970.

Як тренер:

Чемпіон Іспанії: 1977.

Володар Кубка Іспанії: 1976, 1985, 1988, 1992.

Володар Суперкубка Іспанії: 1985.

Володар Міжконтинентального Кубка: 1974

Чемпіон Європи: 2008

Володимир БОБИР.